ЧЕМПІОН СВІТУ ВОЛОДИМИР ГОЗА

ІСТОРІЯ   ОДНОГО   ЧЕМПІОНА

В цей особливий для багатьох нас день – день змагань на першість Львівської області до 20 років - мені випала честь поспілкуватися з чемпіоном світу у ривку, Володимиром Гозою, який прийшов вболівати та підтримувати своїх друзів та спортивних колег. Цей цілеспрямований спортсмен провів екскурсію по своєму рідному містечку Жидачів, яке подарувало гордість не тільки клубу Енергетик, але й усій державі.

Прогулюючись вуличками Жидачева ми дійшли до входу в підвал… саме двері у це похмуре приміщення, які відкрив переді мною чемпіон, і є єдиним, що відділяє простий світ від світу важкої атлетики, потужних та тривалих тренувань та безмірної кількості пролитого поту. Зробивши лише один крок за поріг я відчула себе вдома – той самий запах підвалу, ідентичний до аромату львівського залу; так само обшиті сосновою шалівкою стіни; рідні грифи та кольорові, мов райдуга диски… все таке рідне і знайоме. Нема тут ні "наворочених" елейок, ні модних помостів… тут є дещо вагоміше… те, що називається спортивним духом, спортивним колективом – сім’я, яка в горі та радості підтримує один одного та вірить в досягнення один одного.

Вмостившись на диванчику у тренерській кімнаті з двома горнятками запашної кави ми почали захопливу розмову про чемпіонське життя:

-   Вова, розкажи з чого почалася твоя спортивна кар’єра, що привело тебе у цей зал?

-  Наше містечко маленьке, майже всі один одного знають, тому наявність клубу важкої атлетики не була секретом. Більшість моїх друзів, зробивших свій вибір на користь здорового способу життя, займалися саме штангою, тому не дивуюсь, що й моя життєва дорога звернула саме до входу у це приміщення.  Спочатку я навіть і мріяти не міг про Європейські помости та золоті медалі. Тоді я просто йшов за компанію зі своїми товаришами. Все змінилося з першим змаганням, на яке виставили тренери, повіривши в мій потенціал. Той день пам’ятаю, немов це було вчора. Я, 12-ти річний хлопчисько з вулиці, у ваговій категорії до 56 кг вирвав 35 і штовхнув 40 кілограм, одразу посівши 3-тє місце. Підлога тоді йшла з під моїх ніг, стіни руйнувалися разом зі стелею, даючи мені зрозуміти, що на спині тільки що виросли крила. 

-  Не зрозуміла, невже в той момент ти підхопив зіркову хворобу?

-  Та де там, - сміється Вова, махаючи в мою сторону своєю величезною рукою, - яка така зіркова хвороба?! Просто я зрозумів в той момент, що от воно, моє єдине заради чого вартує жити, йти вперед ніколи не звертаючи зі шляху.

-  А що тобі дав спорт у повсякденному житті?

-  Розумієш, сьогодні мені вже важко розділяти ці два поняття, адже тренування двічі на день, присутні у залі кращі друзі, тренери, які є другими батьками, а головне – бажання підкорити Олімпійський поміст, стали невід’ємним компонентом мого життя, та ні, навіть не компонентом, а його сенсом. 

-  Звідси давай детальніше поговоримо! Ти зазіхаєш на підкорення Олімпійського помосту… яка ціна цієї мрії?

- Кажу чесно – не дешева! Для того щоб досягти тої вершини треба платити найбільшу ціну – власний час, який я краду в своїх рідних. Постійні збори, благо на яких зі мною присутній Андрій Володимирович; дотримання режиму сну та годування; виснажливі тренування, як я вже казав, двічі на день, все це та багато чого іншого потребує неабиякої моральної та фізичної стійкості.

-  В тебе аж два тренери – Володимир та Андрій Гентоші, розкажи чи не важко тобі під їх впливом, чи не розходяться їх погляди на рахунок твоєї спортивної підготовки? 

- В якійсь статті прочитав, що моїх тренерів справедливо назвали – тандем Гентошів. То дійсно дві людини, як одна суцільна стихія, іноді мені здається, що навіть дихають вони одночасно. В той час, коли Андрій знаходиться зі мною на зборах, Володимир тренує інших спортсменів. Не уявляю чого міг би досягти наш Жидачівський клуб, якби когось з них не було.

- Перед змаганнями ви з друзями робити ставки один на одного – хто «забаранить», а хто підніме певний результат?

- Ніколи в житті! Ми завжди підтримуємо морально один одного, настроюємо тільки на перемогу. Не думаю, що здоровий колектив дозволить собі когось морально так ламати, адже всі ці ставки, як ти кажеш, змушують зайвий раз нервувати та переосмислювати свої можливості, що є недопустимим.

- Знаю, що перед самими зборами ти зламав руку на тренуванні, розкажи як так сталося і чи не завадить це подальшим тренуванням?

- Це сталось під час ривку на 155кг, в мене вилетів лікоть... ну це спорт… таке може будь з ким статись! Головне все виконувати по техниці, без зайвих емоцій! Впевнений, що все буде добре і нічого не завадить тренуватись і перемагати надалі))

- Розкажи, будь-ласка, про проблеми зі спиною, які виникли на Чемпіонаті України.

- Перед Чемпіонатом України я травмував спину і майже нормально не тренувався, але все ж таки поїхав на змагання виборовши там перше місце, а також здобув звання майстра спорту України. На розминці, ще під час ривка на 120кг в мене прострілила спина знов, але я зі всіх сил стиснувши зуби, старався підняни   якнайбільше.

- Що порадиш молодому поколінню, як стати чемпіоном?

- Все просто) Треба слухати тренерів, мати силу волі, велике терпіння та тренуватись, тренуватись і ще раз тренуватись!