Ігор Шимечко

«Попасти на олімпійський поміст дуже складно…»

Дворазовий переможець чемпіонатів Європи та бронзовий призер чемпіонату світу, український важкоатлет, учасник двох Олімпійських ігор, заслужений майстер спорту Ігор Шимечко, перебуваючи на зборах в Конча-Заспі погодився дати інтерв’ю для читачів блога «Спортивне життя».

- Доброго дня, Ігор, хочу розпочати нашу розмову з твого виступу на Олімпіаді в Лондоні. На скільки складним був шлях до цього помосту, чи доводилося на цій тернистій дорозі «падати»?

- Попасти на Олімпійський поміст дуже складно, навіть коли ти один з лідерів команди все вирішується практично на останніх змаганнях перед Олімпіадою. Як і в кожного спортсмена були "падіння", в такі моменти потрібно було тільки одне - робити висновки. 

 - Як ви з тренером оцінили особисті результати в Лондоні?

- Сам виступ у Лондоні не став для мене успішним в плані реалізації, тому я не задоволений своїм виступом. Досвід виступу приходить з роками.

- Твій тренер - Заслужений тренер України Ярослав Мартинюк, - дуже сильна особистість! Розкажи як він радіє вашим перемогам і як реагує на поразки? 

 - Тренер – це, як мінімум, 50 відсотків успіху. З Ярославом Мартинюком ми вже 12 років працюємо разом, тому зрозуміло що відносини виходять за рамки тренер – спортсмен. В першу чергу Ярослав Олександрович для мене є вчителем, вихователем і другом. Вдалі виступи він сприймає звичайно радісно, невдалі, як я вже казав - не робимо трагедії, а шукаємо причину.

- Захоплююся твоїм спокоєм і незворушністю на змаганнях! Розкажи, будь ласка, як саме ти налаштовуєшся перед підходами, про що думаєш?

- Як ти кажеш, мій спокій перед підходом не говорить про те, що відбувається в середині мене. Одне скажу точно - скільки не виступаєш, а кураж перед змаганнями не зникає, хіба що менше переживаєш перед Українськими змаганнями. На рахунок настрою на змагання - це індивідуально, не думаю що мої методи, комусь підійдуть. Потрібно відволікти себе чим-небудь і бути реалістом, розуміти що вище голови не стрибнеш.

- Знаю, що ти Людина з великої літери! Нещодавно ти прийняв участь у щорічній благодійній акції «День щастя» в Макдональдс! Розкажи яке місце в твоєму житті займає допомога іншим.

 - Благодійна акція в Макдональдс - це невеликий вклад, який я та інші Львів’яни зробили для дітей. Подібні акції періодично відбуваються в нашому місті але їх, на мій погляд, є не достатньо. Особисто я з радістю приймаю участь в подібних заходах.

- Завжди і скрізь гостро стояло питання про державну підтримку спорту. Ти, як спортсмен такого високо рівня, що можеш сказати з цього приводу? (Недавно на тренуванні була розмова про те, що ми, українські спортсмени, потрібні країні тільки на Олімпіадах...)

- Держава, буду чесним, підтримує спортсменів тільки на рівні збірної команди - збори, зарплати, премії в разі вдалих виступів… Звичайно цих коштів виділяється дуже мало і їх недостатньо для повної реалізації потенціалу. Наш спорт не є популярним, а ще гірше те, що ніхто його і не хоче популяризувати, згадують лише до Олімпіади і все…

- Дуже цікава твоя думка з приводу жіночої важкої атлетики ... Чи має місце поміст для жінок?

- На рахунок жіночої важкой атлетики - вона має право на існування, але, буду чесним, я цього не підтримую.